Шановні батьки!

В мережі Інтернет поширюється інформація щодо участі дітей в іграх «Синий кит», «Тихий дом», «Розбуди меня в 4.20», «Я в игре» (російською мовою).Участь у яких призводить до суїциду. Вказані ігри надсилають обмеженому колу учасників 50 обов’язкових до виконання завдань, головна мета яких – зомбувати підлітка і підвести до рішення про самогубство.

З метою попередження участі дітей у таких іграх, спільнотах та профілактики самогубств батькам слід звернути увагу на те, чи є діти учасниками таких груп в соціальній мережі “ВКонтакте”, чи розміщують на своїх сторінках такі статуси, а також звернути увагу чи немає ушкоджень на руках у підлітків у вигляді порізів.

Особливу увагу потрібно звернути на:

1. Підліток не досипає, навіть якщо рано лягає спати. Батьки повинні простежити, чи спить дитина у ранній ранковий час.

2. Підліток малює китів, метеликів, єдинорогів.

3. Перебуває в Інтернет спільнотах і на його сторінці розміщено: "Киты плывут вверх", "Разбуди меня в 4.20", f57, f58, "Тихий дом", "Рина ", "Не я пока", "Море китов", "50 дней до моего...", хеш теги: дом китов, млечный путь, 150 звёзд, ff33, d28, хочу в игру.

4. Якщо сторінка підлітка містить захищену інформацію, а в електронному спілкуванні зустрічаються словосполучення: «разбуди меня в 4.20», «я в игре», «море китов», «млечный путь».

5. Якщо підліток листується з незнайомими людьми в мессенджерах (Viber, WhatsApp).

6. Дуже небезпечно, якщо на сторінці підлітка (на стенке) з’являється відлік від 50 у зворотному напрямку.

У разі наявності таких фактів у поведінці Ваших дітей закликаємо батьків не нехтувати небезпекою, не залишатися байдужими, а допомогти дітям: звернутися до психологів, педагогів, поліцейських чи просто поговорити з дітьми.

Безпечний інтернет для вас і ваших дітей!

/Files/images/caf4d89e5bff936d9752b1e9a1f1cdad.jpg

Правила інтернет безпеки для батьків, учнів, дому відео 1


Безпечне використання комп,ютера відео 2

Безпечне використання смартфона відео 3

Безпечне використання ноутбука відео 4

Про інтернет для батьків відео 5

Розкажіть дітям про безпеку в інтернеті відео 6


/Files/images/f10539.jpg

Діти в інтернеті: як навчитись безпеці у віртуальному світі читати тут

Потреби дітей в інтернеті різних вікових груп читати тут

Памятка для батьків

з дитячої безпеки в інтернеті читати тут

Презентація Безпечний інтернет дивитись тут


Шановні батьки пам'ятайте!

/Files/13278-1u.jpg

Закон України про освітуСт. 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини.

1. Виховання в сім'ї є першоосно­вою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покла­дається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток ди­тини.

3. Батьки зобов'язані:

— постійно дбати про фізичне здо­ров'я, психічний стан дітей, створю­вати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей;

— поважати гідність дитини, вихо­вувати працелюбність, почуття добро­ти, милосердя;

— сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповід­но до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

— виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Конституція України

Ст. 52

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Батьківські права та обов'язки но­сять конституційний характер. їхнє право на виховання дітей є переду­мовою здійснення обов'язків щодо виховання. Відмовитись від своїх прав та обов'язків батьки не можуть. Вони можуть їх втратити після суду.

Кодекс про шлюб та сім'ю

Ст. 65, частина 2

Один із батьків, який проживає ок­ремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на стосунки з нею Той із батьків, при якому проживає дитина, не має права перешкоджувати іншому із батьків зу­стрічатися з дітьми і брати участь у їх вихованні.

Ст.70

Підстава для позбавлення бать­ківських прав:

— батьки ухиляються від виконан­ня своїх обов'язків щодо навчання і ви­ховання дітей;

— батьки зловживають батьківсь­кими правами, жорстоко поводяться з дітьми;

— батьки шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигро­мадською поведінкою;

— батьки є хронічними алкоголіка­ми та наркоманами.

Ст. 76

Для захисту інтересів дитини суд може прийняти рішення про відібран­ня дитини без позбавлення батьківсь­ких прав і передачу дитини на опікування органу опіки і піклування. Воно може мати місце тоді, коли подальше перебування дитини у осіб, у яких вона знаходиться, загрожує її здоров'ю, ви­хованню і небезпечне для неї (дитина залишається без їжі, одягу, необ­хідного постійного догляду).

Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність батьків встановлена, виходячи із ви­мог КпАП за ухилення від виконання покладених законом обов'язків:

Ст. 184, частина 1

систематичне ухилення від вико­нання обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (при наявності підтверджуючих доку­ментів)

Ст. 184, частина 2

передбачена відповідальність за ті ж дії, які вчинені повторно протягом року після накладення адміністратив­ного стягнення до першої частини цієї статті (при наявності підтверджуючих документів)

Ст. 184, частина З

за вчинення неповнолітнім у віці від 14 до 16 років правопорушення, яке передбачає відповідальність згідно з Кодексом про адміністративні право­порушення.

Ст. 184, частина 4

До неповнолітніх, які не досягли 14—16 років і відповідно до статті 10 Кримінального кодексу не є суб'єкта­ми злочину і не можуть нести кримі­нальної відповідальності, застосову­ються примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст. 11 Кримінального кодексу, а батьки не­суть адміністративну відпові­дальність.

— Батьки можуть нести адміністра­тивну відповідальність і за статтею 180 Кодексу — за доведення неповноліт­нього до стану сп'яніння (шляхом осо­бистого прикладу або психічного чи фізичного спонукання до вживання спиртних напоїв).

Якщо неповнолітній систематично втягувався в пияцтво дорослим, то ос­танній підлягає кримінальній відпові­дальності за ст. 208 Кримінального кодексу.

Матеріали надано Службою в справах неповнолітніх

Особливості відповідальності неповнолітніх

ст. 22 ККУ Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 рр. підлягають відповідальності за:

  1. умисне вбивство;
  2. посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, військовослужбовця, судді, представника іноземної держави;
  3. умисне тяжке тілесне ушкодження;
  4. умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;
  5. умисне тілесне ушкодження;
  6. диверсію;
  7. бандитизм;
  8. терористичний акт;
  9. захоплення заручників;
  10. зґвалтування;
  11. крадіжку;
  12. грабіж;
  13. розбій;
  14. вимагання;
  15. умисне знищення або пошкодження майна;
  16. пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;
  17. угон або захоплення залізничного, повітряного, морського чи річного транспорту;
  18. злісне або особливо злісне хуліганство.

ст. 98 Види покарань до неповнолітніх:

  1. штраф (якщо вони мають власний доход, власні кошти або майно);
  2. громадські роботи (з 16 років);
  3. виправні роботи (з 16 років, на строк від 2-х місяців до 1 року);
  4. арешт (з 16 років, на строк від 15 до 45 діб);
  5. позбавлення волі до 10 років (за умисне вбивство – до 15 років).

ст. 105 Заходи виховного характеру.

До неповнолітніх, які вчинили невеликої або середньої тяжкості злочин:

  1. застереження;
  2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
  3. передача неповнолітнього під нагляд осіб, опікунів, або педагогічного чи трудового колективу за його згодою;
  4. покладання на 15-річного, який має майно, або заробіток, обов'язку відшкодування збитків;
  5. направлення до спеціального навчального закладу до 3-х років.

Особливості відповідальності:

  1. неповнолітність вважається пом'якшуючою обставиною;
  2. до неповнолітніх більше надаються переваги при амністії, умовному засудженні та відстрочки вироку;
  3. при визнанні рецидивістом, не враховуються судимості до 18 років;
  4. не повнолітні не відбувають покарання разом з дорослими злочинцями;
  5. вирок неповнолітнього не може бути більше 10 років;
  6. до неповнолітнього не може бути застосовано довічне ув'язнення.

10 заповідей для батьків

1. Не чекай, що твоє дитя буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив. Ти дав йому життя, як він може віддячити тобі? Він дасть життя іншому, той - третьому, і це необоротний закон вдячності.

3. Не зганяй на дитяті свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.

4. Не відносься до його проблем звисока. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому воно важке не менше, ніж тобі, а може бути і більше, оскільки у нього немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для свого дитяти. Муч, якщо можеш - але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все. 8. Дитя - це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не лише плід плоті та крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в нім творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких зростатиме не "наш", "свій" малюк, але душа, дана на зберігання.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому малюку те, чого не хотів би, щоб робили твоєму.

10. Люби свою дитину будь-якою – неталановиту, неуспішну, дорослою. Спілкуючись з нею - радій, бо дитя - це свято, яке поки що з тобою.

Насиллю в родині – НІ!/Files/images/2017_rk/2.jpg

Насильство в сім’ї

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї— це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю». Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

за матеріалами освітнього порталу «Педагогічна преса»:

35 відсотків жінок, які потрапляють до лікарні «швидкої допомоги», перебувають там через тілесні ушкодження, пов’язані зі знущанням; 25 – 40 відсотків жінок було побито під час їх вагітності.

50 відсотків усіх бездомних жінок і дітей пішли жити на вулицю, рятуючись від насильства в сім’ї.

Діти скривджених матерів у 6 разів частіше намагаються накласти на себе руки, 50 відсотків схильні до зловживання наркотиками й алкоголем.

Майже 100 відсотків матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей.

Майже 40 відсотків усіх зареєстрованих убивств відбувається саме серед родичів.

95 відсотків справ про розлучення викликані брутальною словесною образою й побиттям жінок.

30 – 40 відсотків щоденних викликів міліції пов’язані з побутовим насильством.

30 відсотків самогубств і 60 – убивств жінок пов’язані з насильством у сім’ї.

Діти-жертви в 10 разів частіше здійснюють спроби суїциду, ніж їхні ровесники.

Відео Коло насилля

Відео Проти насильства в сім'ї

Відео "Насилля у родині - глобальна проблема XXI століття."

Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним «розпорядником» її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві «не прийнято» розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі «змовою мовчання» та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, «сама винна» в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким.

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає серед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи співробітників правоохоронних органів та соціальних працівників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, спроби самогубства; уживання алкоголю або наркотиків; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав’язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання «привілеїв» дорослих:

поводження з дітьми як із рабами чи слугами; покарання, поводження як із підлеглими; поводження як із своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:

використовування своїх переваг — росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот; погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо; погрози розлюбити дитину; загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею; приниження; використання скарг для тиску на дитину; використання дітей у якості довірених осіб; крики; непослідовність; присоромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; «торговельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини.

Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон «Про попередження насильства в сім'ї» передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожують, його вчинити, співробітники органів внутрішніх справ можуть вжити таких заходів:

— винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

— взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

— винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

— чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

— отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

— розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

— відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

— вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї постраждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів ске­ровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній мілі­ції у справах неповнолітніх.
Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.

1. Передусім варто пам'ятати народну мудрість: «Хто сам себе береже, того й лихо оминає». Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще «легкими») проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей — уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

2. Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер «102» і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

3. Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

4. Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

5. Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

6. Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів, соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

7. Подумайте проте, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

8. Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організацій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї.

Як запобігти насильству

На Національній «гарячій лінії» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей абоненти можуть отримати:

  • загальну інформацію щодо існуючої проблеми насильства у суспільстві та шляхів захисту своїх прав;
  • фахову соціально-психологічну, юридичну (в тому числі судовий супровід) та інформаційну підтримку;
  • консультації щодо порушення прав дитини (втягнення дітей до проституції, порнографії, насильство над дітьми) та шляхів їх вирішення;
  • консультації щодо безпечної поведінки дітей в Інтернеті;
  • номери телефонів дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей а також громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від домашнього насильства.

Правила безпеки у випадку фізичного насильства:

• Обдумайте свої дії на випадок, якщо акт насильства відбудеться знову;

• Не мовчіть! Розкажіть про свою проблему рідним, близьким, друзям (людям, яким довіряєте найбільше) та обов’язково зверніться за допомогою до спеціалістів;

• Заздалегідь знайдіть місце, куди зможете піти у разі небезпеки;

• Намагайтеся уникати суперечок у ванній кімнаті, на кухні, де є гострі та ріжучі предмети. Якщо суперечки уникнути не вдається, намагайтеся знаходитися в кімнаті так, щоб у разі необхідності можна було би легко вийти;

• Домовтеся із своїми сусідами, щоб вони викликали міліцію у випадку, коли почують крик з Вашого помешкання;

• Заховайте запасні ключі від квартири (машини) так, щоб можна було б взяти їх і швидко покинути помешкання у разі небезпеки;

• Заховайте в безпечному місці необхідну суму грошей, список з номерами телефонів, паспорт, документи дитини, інші важливі документи, також деякий одяг та необхідні ліки;

• Знищить або заберіть із собою всі папери з можливою інформацією про Вас, які б допомогли кривднику визначити місце Вашого перебування (записні книжки, конверти з адресами та ін.);

• Вирішіть заздалегідь, які саме цінні речі (ювелірні вироби і т д.) візьмете із собою. У випадку необхідності їх можна буде продати або здати під заставу; • Зверніться за допомогою до правоохоронних органів: відділ міліції за номером 102 або до дільничного інспектора;

• Зверніться до районного відділу міліції з метою направлення на проходження судово-медичної експертизи у разі існування тілесних ушкоджень. Висновок експерта засвідчить ступень тяжкості нанесених побоїв та стане вагомим доказом у суді;

• Проконсультуйтесь з юристом, який підкаже з чого розпочинати і як правильно підготувати документи для вирішення ситуації;

• Тримайте під рукою номери телефонів соціальних служб, кризових та реабілітаційних центрів, неурядових організацій, що надають допомогу особам потерпілим від насильства в сім’ї;

• Поділіться інформацією про те, куди необхідно звернутися, якщо подібна ситуація станеться із знайомою мені людиною;

• Зверніться за допомогою на Національну «гарячу лінію» з питань протидії насильству та захисту прав дитини. Правила безпеки у випадку психологічного насильства:

• Не відповідати агресією на агресію;

• Не кричати, злитися та плакати;

• Не залишатися наодинці та заручитися підтримкою найближчих людей;

• Ввічливо відмовлятися від того, що Вам не підходить, і рішуче – від того, що може бути небезпечним;

• Необхідно усвідомити власну позицію в сім’ї, таким чином змінивши ставлення кривдника до себе;

• Намагатися говорити з кривдником максимально спокійно, зрозуміло, чітко передаючи свої почуття і переживання.

• Ваші жести та міміка не повинні викликати агресії з боку кривдника;

• Намагайтесь пояснити, що від конфліктів в сім’ї страждає дитина;

• Будьте сильною та впевненою в собі особистістю!

• Зверніться за допомогою до фахівців, які практикують сімейну психотерапію і намагайтеся зробити це разом із кривдником;

• Вчиться любити та поважати себе!

• Навіть найменші зміни на краще не залишайте без уваги і обов’язково схвально відзначайте;

• Ви мусите перебороти страх і зробити перший крок!

• Зверніться за допомогою на Національну «гарячу лінію» з питань протидії насильству та захисту прав дитини. Є деякі речі, які можуть поранити потерпілого від сексуального насильства. Багато хто не знає, що вони мають сказати або ж зробити в цьому випадку. Сподіваємося, цей список допоможе Вам і вбереже Вашого співрозмовника від неприємних йому моментів. Будьте обережні:

• Не запитуйте, чи сподобалося це! Нікому не подобається бути жертвою сексуального насильства.

• Не говоріть про те, як постраждала/постраждалий могли уникнути того, що сталося. Повірте, якщо б вона/він могла уникнути сексуального насильства, то неодмінно зробили б це.

• Не говоріть, «Забудь і живи спокійно». Жертви насильства намагаються зробити це з усіх сил. Краще підтримайте їх, і допоможіть їм знову навчитися цінувати і поважати себе.

• Не радьте викинути те, що трапилося з голови. Це не так просто. Розмовляючи з людиною, яка пережила насильство:

• Задавайте прямі запитання у м'якій формі;

• Слухайте, не виносячи суджень;

• Поясніть, що насильство є злочином і винні мають бути за це покарані;

• Надайте людині інформацію про місцеві служби допомоги;

• Скажіть, що Ви її/його підтримуєте, і що він/вона не винен у тому що трапилося! Багато потерпілих від економічного та інших видів насильства мовчать про це. Який існує найдієвіший спосіб спонукати їх до захисту своїх прав? Так, справді, багато потерпілих від насильства будь-якого, чи то економічного, чи то фізичного, психологічного чи сексуального дійсно мовчать. По-перше, багато хто навіть не здогадується, що по відношенню до нього коїться саме насильство. На жаль, вони сприймають насильницькі дії за звичайні речі, навіть не підозрюючи, що в даному випадку порушуються їх права.

Значна більшість знають про своє положення, але твердо впевнені у тому, що «сміття з дому не виноситься», або «А що ж люди скажуть?!», а ще «Б’є – значить любить!». Тому кращою у такому випадку буде мовчанка. Але це не правильно, мовчати не треба.

/Files/images/0_65d27_516718d2_XL.jpg21 заповідь Марії Монтессорі для батьків

Італійка Марія Монтессорі чудова вчителька, психолог, фізик, лікар. 70-ть років її ім’я було забуте у східній Європі і згадувалося лише в працях істориків педагогіки. А в той же час на Заході, в Америці, Азії відкривалися наукові інститути і академії, в яких вивчали і втілювали в життя антропологічні, дидактичні, педагогічні ідеї Марії Монтессорі, і мільйони дітей успішно навчалися в її школах.

Саме Монтессорі-школа занесена до Книги Гіннеса як найчисленніша. У ній навчається більше 22000 дітей, а знаходиться вона в Індії. Кажуть, що таку ж школу, але в Америці закінчила, наприклад, донька Білла Клінтона. Онуки і правнуки Льва Миколайовича Толстого, емігрували в різні країни світу, теж навчалися в Монтессорі-школах. У Нідерландах, Фінляндії та США дитячі сади і школи цього напряму включені в основний державний реєстр офіційних навчальних закладів.

Читайте також: Про педагогіку Марії Монтессорі

Якщо Ви будете хоча б раз на тиждень перечитувати список заповідей Марії Монтессорі для батьків, то взаємини з дітьми можуть вийти на абсолютно інший якісний рівень:

1.Дітей вчить те, що їх оточує.

2.Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.

3.Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.

4.Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.

5.Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.

6.Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.

7.Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.

8.Якщо дитину часто ганьблять – вона вчиться відчувати себе винуватою.

9.Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.

10.Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.

11.Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненість у собі.

12.Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити в цьому світі любов.

13.Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.

14.Концентруйтеся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.

15.Будьте активні в підготовці середовища. Проявляйте постійну ретельну турботу про неї. Показуйте місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.

16.Будьте готові відгукнутися на заклик дитини, яка потребує вас. Завжди прислухайтесь і відповідайте дитині, яка звертається до вас.

17.Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно суворо зупиняйте будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, що загрожує безпеці самої дитини або інших дітей.

18.Поважайте дитину, що відпочиває або дивиться за роботою інших, або розмірковує про те, що вона зробила або збирається зробити.

19.Допомагайте тим, хто хоче працювати, але поки не може вибрати собі заняття до душі.

20.Будьте неустанними, роз’яснюючи дитині те, чого раніше вона зрозуміти не могла – допомагайте дитині освоювати те, що не було освоєно раніше, долати недосконалість. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю і тишею, милосердям і любов’ю. Будьте готові допомогти дитині, яка перебуває в пошуку і бути непомітним для тієї дитини, яка вже все знайшла.

21.У поводженні з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер – пропонуйте їй краще, що є у вас самих.

Золоті заповіді батькам

Шановні батьки! Давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо своїх дітей і бажаємо їм щастя. Ці рекомендації допоможуть вам швидше набути батьківської мудрості.

1.Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

2.Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

3.Ніколі не навчайте тому,учомусамі не обізнані.

4.Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

5.Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

6.Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

7.Ніколи не давайте дитині негативних оцінкових суджень(«ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.

8.Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

9.Не ставтеся до дитини зневажливо.

10.Будьте послідовними у своїх вимогах.

11.Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ УСПІХ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї

1.Сприятливий мікроклімат у родині.

2.Спільна діяльність членів сім’ї.

3.Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.

4.Спільний життєвий світогляд.

5.Оптимістичні настрої родини.

6.Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).

7.Шанування членів родини, повага до старших.

8.Бережливе ставлення до природи.

9.Активна участь дітей у сімейному житті.

10.Відсутність насилля в родині.

11.Збереження родинних традицій і звичаїв.

12.Відбір телепередач, інтернет-сайтів.

13.Любов до читання, створення родинної бібліотеки.

Рекомендації батькам учнів середніх класів щодо підготовки домашніх завдань

1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:

- побутові ( повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять);

- емоційні ( демонструйте віру в дитину, не втрачайте надії на успіх, виявляйте терпіння, не ображайте в разі невдач);

- культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми; разом дивіться навчально-пізнавальні програми, обговорюйте побачене).

2. Слухайте свою дитину: нехай вона читає вголос, переказує те, що треба запам’ятати, перевіряйте знання за питаннями в підручнику.

3. Регулярно ознайомлюйтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю й надання можливої допомоги.

4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій маєте успіх.

5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків повинна бути не оцінка, а знання, навіть якщо ними не можна скористатися сьогодні. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де й коли ці знання стануть у пригоді.

6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших.

7. Пам’ятайте, що,за науково обгрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учні 5-6 класів повинні працювати до 2,5 годин, 7-8 класів – до 3 годин, 8-9 класів – до 4 годин.

8. Створюйте традиції й ритуали родини, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

Поради батькам

Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали: « Чого тобі найбільше хочеться?»

«Я хочу захворіти,бо коли я хворіла, тоді мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читала книжки, мені було так добре»,- відповіла дитина.

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими:

•виправляйте;

•реагуйте на недоліки;

•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і «не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки:

-Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

-Не плямкай!

-Як ти їси, дивитись гидко!

-А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні,одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.

•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні… Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов’язку». А слова видатного педагога К.Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.

Порада 7

Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».

Порада 8

Обов’язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.

Батькам п’ятикласників

У п’ятому класі багато що для дітей стає новим: вчителі, предмети, форма навчання, а інколи і однокласники.

Найбільш складним для п’ятикласника є перехід від одного звичного вчителя до взаємодії із декількома вчителями-предметниками. Ламаються стереотипи, самооцінка дитини: адже тепер його оцінює не один педагог, а декілька.

Важливі моменти переходу з початкової школи в середню:

* Діти пізнають свої слабкі і сильні сторони.

* Діти вчаться дивитися на себе очима різних людей.

* Діти вчаться гнучко перебудовувати свою поведінку залежно від ситуації і людини, з якою спілкуються.

Труднощі переходу з початкової школи в середню:

* Поступове зниження інтересу до навчальної діяльності.

* Складні фізіологічні зміни, які супроводжують статеве дозрівання.

* Небезпечні експерименти (куріння, сумнівні знайомства, «погані» компанії).

Додаток 1 до листа
Міністерства освіти і науки України
від _24.05.____2013 №_1/9-368______
Загальні методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу у п’ятих класах загальноосвітніх навчальних закладів

Поради батькам пятикласників
1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.
9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність – як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.
10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.
11. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.
12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Пам’ятка батькам обдарованих дітей

• Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду внаслідок своїх розчарувань і невдач.

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

• Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

• Залишайте дитину одну і дозволяйте їйсамій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

• Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі незрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

/Files/images/5d79a245f8e7.pngКілька корисних порад батькам

1. Добре чи погано йде виховання - про це з упевненістю можна зробити висновок по тому, чи може дитина сказати: "Я щаслива!"

2. Не сподівайтеся занадто на власний приклад, на жаль, тільки дурні приклади заразливі. Приклад, звичайно важливий, але тільки в тому випадку, якщо ви поважаєте свою дитину.

3. Ваша дитина домагається волі від батьків? Отже, у родині щось не в порядку, у гарній родині діти почувають себе вільними, їм й у голову не приходить повставати проти батьків.

4. Ми не хазяї життя своїх дітей, ми не можемо знати їхні долі. Ми не до кінця знаємо, що добре, а що погано для їхнього майбутнього, тому будемо обережніше у всіх рішеннях, які можуть впливати на шлях дитини.

5. Коли ми говоримо з дітьми, ми завжди впевнені в тому, що це і є істина. Але ми не помічаємо, що іноді осоромлюємося в очах своїх дітей. Не бійтеся дитячих сумнівів у вашій правоті.

6. Доглядати за дітьми треба, бездоглядних дітей може підстерегти лихо.

7. Вчиться керувати своєю інтонацією, безпомилкова інтонація може згладити навіть педагогічну помилку.

8. Частіше говоріть дитині головні слова: "Не хвилюйся! Не сумуй! Не бійся! Не рюмсай!".

9. Захищати або не захищати свою дитину від кривдників - одне із самих важких питань виховання, але не залишайте ії одну, якщо почуваєте, що вона скривджена.

10. Іноді діти приймають близько до серця всі шкільні неприємності. Вчіть їх розрізняти, що є важливим, а що не дуже.

11. Якщо діти занадто захоплені комп'ютером: не ходять гуляти й втратили друзів, то комп'ютер повинен... зламатися. Хоча б на 2-3 місяця, поки дитина не прийде в себе. А як же дорослі? Виховання дітей, як мистецтво вимагає жертв.

12. Згадайте, чи давно чули сміх у вашому будинку? Чим частіше сміються діти, тим краще йде виховання.

13. Джон Стейнбек говорив: "Хлопчик стає чоловіком, коли виникає необхідність у чоловіку". Хочете виростити чоловіка - створюйте таку необхідність у сім'ї.

14. Ви прийшли додому й побачили, що ваш 8-річній син та його гості майже розгромили будинок. Зрозуміло, що злого наміру не було: просто діти грали в прятки, скористаємося цим випадком, щоб сказати: "Нічого, давай прибирати разом".

15. Говоріть дитині: "Людям повинно бути з тобою легко". Не бійтеся повторювати це.

16. Ніколи не докоряйте дитині ні віком: "Ти вже великий!", ні статтю: "А ще хлопчик!", ні шматком хліба: "Ми тебе годуємо, одягаємо".

17. Намагайтеся ні кого не критикувати при дітях. Сьогодні ви скажете дурне про сусіда Миколу Петровича, а завтра діти будуть погано говорити про вас.

18. Саме важке у вихованні - навчити дітей людяності. Хваліть дитину, але частіше хваліть людей у ії присутності.

19. Руссо вважав, що дитина повинна знати: наскільки вона буде гарною з оточуючими, настільки вони будуть із ним гарні.

20. Батьків дратує, коли діти їх не слухаються з першого слова. Навчиться повторювати прохання без роздратування й побачите, як спокійно стане у вашому будинку.

21. Коли ви сварите дитину, не вживайте слів: "Ти завжди", "Ти взагалі", "Вічно ти"... Ваша дитина взагалі й завжди гарна, вона лише сьогодні зробила щось не так, про це й скажіть їй.

22. Є діти, яких не візьмеш ні покаранням, ні добром, але великодушне відношення зрештою врятує їх.

23. Як? Ви ще ставите дитину в кут? Це вже не робить ніхто в Європі. Ви безнадійно відстали від педагогічної моди.

24. Коли дитина виходить із будинку, обов'язково проведіть ії до дверей і скажіть на дорогу: "Не квапся, будь обережний". Це треба повторювати стільки разів, скільки разів дитина виходить із будинку.

25. Говорять: "Як пройде перший день року, так пройде весь рік". Хваліть дитину з ранку до вечора!

26. Вселяйте дитині давно відому формулу психічного здоров'я: "Ти гарний, але не кращий за інших".

27. Скажіть дитині: "Не будь чепурним - у класі не люблять чепурних, не будь грязнулей - у класі не люблять грязнуль. Будь просто акуратним".

28.Звичайно, коли дитина повертається зі школи, ії запитують: "Тебе викликали? А яку оцінку одержав?". Краще запитайте ії: "Що сьогодні було цікавого?"

/Files/images/10353135.jpg

Традиції сімейного спілкування

«Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і довічне коло.
Ми засіваємо житейське поле
на день майбутній – на віки»
Б.Олійник

З давніх-давен сім’я на Україні була завжди в пошані, тому що, саме тут проходить народження, становлення та формування світогляду людини. Більш того, саме сім’я є колискою величних почуттів – кохання, взаєморозуміння і відповідальності.

Сім’я – це школа людських взаємин, де діти з перших кроків свого життя засвоюють систему моральних цінностей, норми поведінки, культурні традиції народу. Найголовнішими і найближчими вихователями дитини є батьки, котрі повинні створити умови, за яких дитина мала б можливість зростати активною, життєрадісною, творчою особистістю, чемною і привітною, люблячою своїх рідних, свій край, мову. Саме батьки мусять змалечку прилучати дітей до традицій і звичаїв свого народу, вчити поваги до морально-естетичних цінностей українського народу.

Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Пропоную послухати коротку характеристику цих шляхів і зробити можливі наслідки для дитини, для батьків, для родини.

ВЛАДА Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять.

У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: „ніхто не прислухається до моєї думки, а, значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене”

Можливі наслідки для дитини – відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості. Можливі наслідки для батьків – почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

ПОСТУПЛИВІСТЬ

На цьому шляху батьки заради „святого спокою” поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо „самолюбивої, сповненої бажань і претензій” дитини.

Дитина почувається у виграші — „Я перемогла”. Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: „Всі повинні мені підкорятися”, „Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску.

Можливі наслідки для дитини – відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються „слабкими”, а дитина „сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).Можливі наслідки для батьків – неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям. Наслідки для родини – відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

ДІАЛОГ

На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати „ні”, коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: „Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, — спробую ще раз”.

Можливі наслідки для дитини – бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших. Можливі наслідки для батьків – задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину. Наслідки для родини – менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.

Загальний висновок: Ефективний шлях у вихованні – це діалог.

Дитина — дзеркало сім’ї: як у краплі води відбивається сонце — так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька.

В. О. Сухомлинський

Кiлькiсть переглядiв: 1503

Коментарi